Елементи нематеріальної культурної спадщини України

В якості ритуальної страви каша є самостійною стравою (не вважається замінником куті) на поминальних трапезах. Як святкова страва подається насамкінець застілля в якості десерту.

Село Іза вважається столицею лозоплетіння на Закарпатті. Це справжній музей просто неба, величезний ярмарок. Чи не в кожному дворі виставлено десятки, сотні плетених виробів.

Міжнародний Різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях» започаткований у 2010 році при монастирі Христа Царя отців Василіан Української Греко-Католицької Церкви м. Івано-Франківська та відбувається щорічно, в часі святкування Різдва Христового.

Гуцульську овечу бриндзю можна сміливо назвати брендом, що популяризує Закарпаття. Традиції виробництва продукту самобутні – йдеться про автентичний овечий сир Українських карпат, котрий незмінно виготовляється з XV ст..

Плацинда – одна з найпопулярніших традиційних страв Бесарабії, елемент щоденної гастротрадиції. Традиція приготування та культура споживання плацинди у долині річки Фрумушика притаманна не тільки для етнічних молдаван, а й для представників інших національностей.

Українська писанка є проявом української традиційної популярної культури. Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису. Писанкарство з його всебічним, інтегрованим характером і культурною різноманітністю стає рідкісним проявом широкої соціальної, народної творчості, символом українського суспільства. 

Бортництво – традиційний вид народного промислу, лісова форма бджільництва в якій мед та інша продукція медозбору отримувалися від роїв бджіл, які селились у дуплах дерев – бортях. Самі борті розташовувались високо на деревах або пізніше їх встановлювали на землі на пристосованих для цього ділянках. 

Соломоплетіння було поширене на території Волинської області з давніх давен, як прадавнє ремесло і ліки. У побуті селян ще у 30-40 роках минулого століття можна було зустріти солом’яні шкатулки, бочки для зберігання зерна, і павуки, які вішали на стелі, та дідухи, які вносили господарі і встановлювали на покуті, у Свят-вечір. 

Чіберек (çiberek утворюється від поєднання слів «çiy» – сирої, «börek» – м’ясна м’якоть). Це пиріжок з м’ясним фаршем, посмажений у олії. Більшість мешканців України знають цю страву під назвою «чебурек». 

Сливовий леквар – це дуже густе повидло, темно-синього, майже чорного кольору з насиченим сливовим смаком та легкою кислинкою. Леквар робиться зі слив сорту угорка або бистрицьких слив (сливи бистриці). В залежності від сорту слив та ступеню стиглості плодів леквар має більш виражений солодкий або кислий смак.

На Тернопільщині у селі Вістря Коропецької ОТГ зберігся давній обряд ‒ засівання з конем в ніч з 13 на 14 січня. Новорічне дійство провадить молодь. У ньому беруть участь колядники, засівальники, поводир коня, музики (усіх понад 20 осіб), члени родини, у яких є дівчина на виданню і де засівають.

Автентичні хлібопекарські традиції, які збереглися на Вінниччині завдячуючи носіям даного елемента і їх міжпоколінній передачі посідає чільне місце серед розмаїття культурних цінностей. Ще й досі на Вінниччині при виготовлені обрядових хлібів дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини.

Кобзарство – це епічна музично-словесна традиція, яка передається з покоління в покоління через усні форм висловлювання, виконавське мистецтво, культурні коди та музичні композиції.

Здавна до випікання весільного короваю ставилися дуже відповідально. Не менш особливе значення має і його прикрашання. На території Річківської громади ще з давніх часів зберігся обряд випікання весільних утят для прикрашання короваю.

Приготування страви “Зелеківська зливанка” є давнім обрядом і готується за рецептом, якому понад 200 років.

Надся́нський го́вір належить до одних з архаїчних говорів галицько-буковинчької групи, південно-західного наріччя.

Гуцульська боднарка – технічний підвид деревообробного промислу, технологія виготовлення посуду з дерев’яних пластин (клепок, дог), котрі закріплюються гнутими обручами.

Глинянський візерунковий текстиль є культурним надбанням громади, яке передається з покоління в покоління, відіграє важливу роль у житті мешканців як м.Глиняни, так і навколишніх сіл та містечок.

Тайстра – торбина простої конструкції, яка складається із цільного тканого полотна і пояса (крайки, боярка, баюрка), який пришивається до основи.

«Музей горюнської культури» – відділ Комунального закладу Сумської обласної ради «Державний історико-культурний заповідник в м. Путивлі» – це інтерактивний простір, спрямований на охорону проявів горюнської етнокультури шляхом проведення демонстраційних, просвітницьких, популяризаційних заходів; діяльність, у напрямі налагодження міжпоколінного зв’язку, забезпечення життєздатності окремих елементів нематеріальної культурної спадщини.