Елементи нематеріальної культурної спадщини України

«Восковий» вінок з’явився на Вінничині в кінці XІХ – на початку XX століть і побутував до кінця 80-х років XX ст. як незмінний атрибут вбрання молодої. 

Український борщ – найпопулярніша традиційна перша страва українців. Культура приготування борщу властива для етнічних українців та для представників інших національностей, які проживають в Україні. 

Ліжникарство – це прадавнє ремесло гуцулів, що збереглося й донині, яке полягає у створенні ліжників (інша назва, переважно на Закарпатті, – джерга), а також інших виробів з ліжникової тканини. 

Назва «Борщівська народна вишивка» не вказує на місце походження – місто Борщів, а є об’єднавчою, свого роду «осібною назвою». Елемент «Борщівська народна вишивка» є сукупністю знань та навичок з технології виконання швів, мережок, змережування, морщення у відповідних місцях виробів, специфічного поєднання швів у виконанні окремих візерунків і мотивів орнаменту, а також використання сталих кольорових поєднань та різноманітних традиційних матеріалів.

Створення сорочки складається з кількох етапів: крій, вишивання, збирання, декорування.

В основі великоднього гуляння «Водити Володара» лежить виконання спеціально приурочених до нього народних пісень та ігор, що здавна виконувались в Розкошівці (назви «веснянки», «гаївки» в селі не використовуються). 

Витоки яворівського мистецтва сягають глибини віків. Нарівні з мистецтвом до культурної спадщини Яворівщини долучають традиції місцевої кухні. Адже вона у певний спосіб відображає таланти, вміння і звичаї наших краян. З минулих століть до нас дійшли рецепти оригінальних страв, традиції приготування поживної їжі та низка усталених правил щодо культури харчування. 

Великі опуклі, рухомі різдвяні звізди, у яких ріжки оберталися навколо статичної півсфери, були невід’ємним атрибутом колядницьких гуртів в селах, хуторах, містечках Надсяння, зокрема в с. Мацьковичі, що розташоване на захід від Перемишля на відстані 10 км. 

Сахновщинський коровай давно став невід’ємною складовою історико-культурного надбання громади. Жодне сахновщинське весілля не обходилося без короваю. Натомість за радянських часів він був обов’язковим атрибутом свята першого та останнього снопа, урочистих прийомів і заходів, зокрема, ярмарок.

КОЦАРСТВО — це виготовлення на вертикальному верстаті довговорсового вовняного килима-коца, у якому один ряд ворсових вузлів перемежається з декількома рядами «піткання» (поперечні рядки, що разом з основою створюють полотняний перетин та гладке ткання). 

Новорічна традиція буковинського маланкування є традицією, що має в собі карнавальні риси і має на меті в одну ніч (31 грудня або 13 січня) втілити усе страшне і смішне, аби зайти в новоліття. 

Духова та інструментальна музика пов’язана зі словами «клезмер» – «інструмент», «пісня», «клезмерська музика» – це, в першу чергу, весільна музика, яка ввібрала в себе особливості тієї місцевості, де мешкають носії елемента, та в основі якої лежать хасидські мотиви, до яких додалися українські, румунські, молдовські мотиви. 

Обряд «Мошу» поширений на території села Орлівка Ренійської громади, населення якого складають етнічні молдовани. Це різдвяний обряд колядування, в якому беруть участь неодружені чоловіки, обряд проходить 24 та 25 грудня.

Історично культура приготування та споживання юшки була поширена серед спільноти рибалок, однак сьогодні вона побутує майже у кожній родині міста Біляївки. Цю страву готують на обід чи вечерю, досить часто споживають на сніданок; це обов’язкова страва під час родинних зібрань чи свят, страва вихідного дня, яка смакує на природі, під час риболовлі тощо, страва сьогоднішнього дня громади. 

«Живий музей» — це інтерактивний простір, що популяризує нематеріальну культурну спадщину (НКС) Одеського регіону, спираючись на Конвенцію ЮНЕСКО про охорону НКС. Музей слугує платформою для демонстрації, дослідження та документування елементів НКС, таких як традиції, звичаї, обряди та мова.

Міліна – знання, навички та звичаї, традиція міліни – це набір знань та навичок, пов’язаних із приготуванням традиційної страви під назвою «міліна» у вигляді начинки, загорнутої в тонке, як папірус, тісто. 

Традиційним будівельним ресурсом частини Одеської області є природний піщаний камінь, що отримав назву «дикун» («дикар») – скорочено від дикий камінь. Використовується у методі будівництва «суха кладка» – камінь кладуть просто на камінь (укладають) і не застосовують жодного іншого матеріалу, крім – іноді – суміші піску з вапном, води і глини. 

Жести, мова, приказки, знання про рослину, знання з народної медицини, в якій застосовується бузина, навички, рухи, виконання, обмін досвідом, кулінарні знання та вміння, які передаються від покоління до покоління до сьогодні – все це об’єднано в елементі «Бузинник – десертна страва з бузини, традиції приготування та споживання».

Традиція приготування обрядової страви «крупки» відома щонайменше триста років. Ця автентична обрядова страва, яка збереглася в єдиному селі Мостове (Війтівці) Андрущівщини Житомирської області, має давнє, дохристиянське походження.

Яворівська забавка є важливою частиною народного декоративного мистецтва України. Яворівська забавка має назву “забавка”, а не іграшка, оскільки походить від “забавляти, бавити”. Витоки яворівського мистецтва сягають глибини віків.