Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України (станом на 23.07.2025 – 115 елементів)

Важливою і визначальною творчою складовою косівських гончарів стало виробництво мальованих кахлів, яке особливо розквітло в 1840–1870-х роках у виробах Баранюків та Бахматюків.Кахлі стали літописом подій із життя маленького містечка, яким тоді був Косів, а також побуту містечкових ремісників, купців, селян та верховинських пастухів, де поява карети, загону австрійських вояків або вершника порушувала монотонність буднів і виростала до рівня подій.

Кролевецькі ткані рушники, створені у техніці переборного ткацтва – це мистецькі вироби традиційного народного промислу українців Північно-Східного Полісся. У другій половині XVIII століття в Кролевці працювали ткачі, що виготовляли килими та біло-червоні рушники, маючи 34 ткацькі двори з майже 100 працівниками. Ткацький промисел особливо розвинувся у XIX – на початку XX століть, коли проходив Хрестовоздвиженський ярмарок. 

Опішнянська кераміка стала втіленням тисячолітніх знань про використання глиняних виробів у побуті й обрядовій практиці, уособленням естетичних і художніх уявлень українців. 

Петриківський розпис сформувався у центральній частині України, а саме, в смт Петриківка Дніпропетровської області. Сформувалося в ХІХ-ХХІ ст. як мистецтво декоративного оздоблення хат і лише згодом став переноситись на інші простори і побутові предмети. 

Історія України, зокрема Дніпропетровщини, тісно пов’язана з історією козацтва, культурою козацької доби, яка існує і продовжує розвиватися і наші дні. Приналежність пісні до козацької визначається за такими ознаками, як текст і музична мова.

Елемент “Пісенна традиція с.Лука” охоплює собою практично весь жанровий спектр українських народних пісень. Пісенна традиція села Лука найкраще збереглася у виконанні учасниць фольклорного ансамблю «Червона калина», який базується в клубі села.

Всесвітню славу своїми вишиванками здобула Решетилівщина. Вишивка була найбільш поширеною.

Можна виокремити декілька характерних ознак для решетилівського рослинного килимарства. Зокрема, склалися власні принципи побудови орнаменту.

2021 року “Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього” / “Ornek, a Crimean Tatar ornament and knowledge about it” включено до Репрезентативного списку елементів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки має самобутні стилістичні особливості виконання орнаментальних елементів, композиційних побудов, творення образних мотивів, що вирізняє бубнівську кераміку серед інших осередків подільського гончарства, надаючи їй особливих стилістичних рис. 

Виникло у ранньому середньовіччі в лісовій частині Європі, зокрема – в давньоруській державі. Продукти бортництва, мед і віск, були важливою статтею експорту. 

Писанки пишуть жінки і дівчата (рідше чоловіки і хлопці), раніше – на білій шкарлупі сирого повного яйця, тепер – і на видутому.

Караїми (караї), один із найменших за чисельністю населення етносів у світі, пронесли крізь століття і зберегли вірність своїй національній кухні з її давніми традиціями, що сягають ще хазарського періоду.

Історія обряду «Водіння Куста» започатковується ще в прадавні язичницькі часи, коли в такий спосіб, за аналогією до зимового колядування-щедрування та весняного волочебництва-ранцювання.

Самчиківський розпис походить із села Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області. Цей розпис має давню традицію. Таким розписом розписували хати та побутові речі на початку ХХ ст. 

З якісної місцевої Олешнянської глини у гончарні, в якій розміщувались триповерховий горен, випалювальна сковорода, пристосування для розмелювання глини на жорнах виліплювалися сувенірна продукція та побутовий посуд. Олешнянські вироби мають дещо видовжену округлу форму та силуети з плавними лініями. 

 Різьблення по дереву – це мистецтво, яким славилися стародавні слов’яни ще в ХІ ст. У XVIII-XIX ст. різьблення в Україні досягло найвищого рівня. На Чернігівщині розповсюджений такий вид різьблення як художнє різьблення по дереву з плоскою рельєфною технікою тригранновиїмчастого різьблення. Зразки виробів XIX-XX ст. у великій кількості збереглися у музеях України. 

Обряд розпочинається на другий день Різдвяних свят, коли усі сходяться до церкви. Після Служби Божої на подвір’я виходять чоловіки у святкових традиційних строях. Більшість із них тримає в руках «бардку» (топірець, до якого ремінцем прив’язаний дзвіночок) з довгою дерев’яною ручкою та смушкові шапки з «трєсунками» (прикрасами з бісеру та леліток). 

Аркан з Ковалівкою – чоловічий танець із двох частин, які відрізняються за хореографією та музикою. В побуті танець завжди танцюють з двох частин, загалом називаючи його «Аркан»

«Валківський свищик» – виріб із глини, що належить до малих керамічних форм. У наш час він відомий як глиняна звукова забавка майже монохромного охристого оздоблення, що має два основних та один, два (рідше три) додаткові отвори для видобування звуків.