Помічнянська ОТГ, Кіровоградська область
Святий Вечір та Різдво Христове – одні з найбільших свят у моїй родині, яка вшановує традиції предків і намагається зберігати рецепти, прикмети і звичаї, що передаються з покоління в покоління.
Мої бабусі Меланія та Валентина змалечку привчали мене до правічних обрядів рідної землі. Зі словами: «Дивись, учись та дітям передай!» відкривали мені таїни народних звичаїв.
До Святого Вечора підготовка починається ще з літа, коли готується сушня на узвар. Вишні та яблука сушаться на сонечку, а от сливи та груші «лимонки» – у печі, за три-чотири рази, після випікання хліба, коли піч вичахне. Отоді узвар справжній вийде – запашний, солодкий, з присмаком літа, хліба та диму.
А пшеничку на кутю, найкращу, найкрупнішу, «гарну, як перемиту», в середині грудня перебираємо по зернятку,підсушуємо в печі або на плиті у жаровні. Поступово, за кілька разів, щоб не пересушити і не підсмажити, бо то вже не кутя буде. Потім, збризнувши її холодною криничаною водою, порціями в ступі слід потовкти гарненько, щоб лушпайки відокремилися. Знову підсушити й надворі провіяти. За добу до свята, 5 січня, ту пшеничку замочуємо у великій кількості холодної води. А вже 6-го з обіду відкидаємо на друшляк, щоб стекла гарненько, кладемо в казанок, заливаємо окропом з розрахунку 1/4, не забувши святої водички влити з молитвами «Отче наш» та «Богородице». Тричі перехрестивши, ставимо на малесенький вогонь, щоб вмлівала. І не чіпаємо…Варитися має 1,5-2 години, інколи й довше, дивлячись, яка пшениця і як потовчена.
По куті відразу й рік наступний визначаємо. Якщо гіркою накипіла – чекайте прибутку та достатку в родину, якщо рівненько лягла – то все гладенько пройде, якщо, не дай Боже, ямкою википіла – неприємності та збитки чекають.
Доки пшениця вариться, готуємо заправку. Заздалегідь запарений
і настояний мак розтираємо в макітрі з цукром. У теплій солодкій водичці замочуємо родзинки, які бабуся Валя називає «узюмами» і іншої назви не сприймає категорично. Та й хто з нею, 88-ти річною, сперечатися буде! Горіхи волоські і ліщину (без неї то не кутя – це вже покійної бабусі Меланії, Царствіє їй Небесне, наука) треба трішки підсмажити на сухій сковорідці, відлущити від сухої шкірочки і подрібнити. Як пшеничка вварилася, відкидаємо її на друшляк, промиваємо холодною водою. Кладемо в макітру, заливаємо охолодженою кип’яченою водою, додаємо розчинений у воді мед, розтертий мак, горіхи
і родзинки. Куштуємо – чи достатньо солоденька – і, за потреби, додаємо цукру.
Ми кутю любимо не надто рідку і не густу, мов каша, тому води додаємо в міру.
Ось і готова головна страва Святвечора.
Запашний калач, кутя та узвар – центр святкового столу. А біля них – різдвяна свічка та ще 9 страв, серед яких традиційні вареники й пісні голубці. Глиняний посуд. І родина у вишиванках чекає на кумів та хрещеників з вечерею…
Добрий вечір! Із святим вечором будьте здорові! Просимо до нас на святу вечерю!
Матеріал надала Вікторія Яценко, начальник відділу культури, туризму, молоді та спорту виконавчого комітету Помічнянської міської ради (народилась у смт Добровеличківка Кіровоградської області)
м. Новомиргород Кіровоградська область
Святий вечір… Скільки пов’язано з цим святом спогадів ще з самого дитинства!
Бабуся завжди в урочистій тиші готувала 12 пісних страв, наче проводила якийсь таємний ритуал. Не дай Боже в хаті лаятись, навіть говорити голосно заборонялось. Нас, дівчат, у цей вечір гуляти не пускали, бо вся родина повинна була святкувати вдома.
Якось із роками, як намисто в траві, розгубилися традиції, привиті бабусею
І закипіла робота… Натушкувати капусту та відварити картоплю на вареники, дістати з погреба грибів на солянку, намочити квасолю… Ой леле, скільки всього треба зробити! І найголовніше – приготувати кутю. А пшениці ніхто не припас, а її ж треба було ще вчора поставити на підвіконня, аби ввібрала в себе зорі… Нічого, візьму перлової крупи та хоч на трохи поставлю на підвіконня, щоб бабуся бачила, що не все забула, та й поставлю варити. Тоді візьму маку, заллю його окропом, додам жменьку цукру та поганяю макогоном у макітрі аж поки не побіліє… Десь ще й мед у хаті був та горішки… ще й родзинки в окропі скупаю. Ось і узвар із сушених вишень, дольок яблук та грушок закипів. Викладу зварену кашу, мак, горіхи і родзинки у бабусину велику глиняну миску і заллю все узваром.
Поки донька поралась біля столу, я внесла до хати залізних інструментів і поклала в утім кутку, де дві бабусині ікони. Покликала сина і доньку, щоб стали ногами на те залізо, аби завжди міцно стояли на ногах. А чоловікові дала горщик із кутею, щоб обійшов усе господарство та нагадала не забути сокирою «налякати» дерева в саду, аби рясно родили.
Людмила Третяк – директор Новомиргородськогоміського Будинку культури (народилась у місті Новомиргород Кіровоградської області)
Інформацію надано Кіровоградським обласним центром народної творчості]]>