Загальновизнано, що в надзвичайних ситуаціях (спричинених стихійними лихами та/або збройними конфліктами) НКС може відігравати подвійну роль: демонструючи загрози культурній спадщині й, водночас, стаючи потужним інструментом для громад у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій (пор. 14.COM 13). Як НКС під час епідемії Covid-19 вписується в таку модель?
Обмін інформацією, особливо обмін передовою практикою, має особливе значення, коли потрібно швидко діяти проти загрози пандемії. Як покращити способи обміну інформацією та обміну передовою практикою між неурядовими організаціями?
Багато громад, груп та окремих людей справляються з пандемією, спираючись на, від(с)творюючи, шукаючи ресурси та засоби у своєму безпосередньому соціальному, культурному та природному середовищі, демонструючи самодостатність, пов’язану з НКС. Чи може це допомогти у досягненні цілей сталого розвитку в усьому світі та наскільки це співвідносно з положеннями Конвенції ЮНЕСКО та іншими статутними документами?
Багато громад-носіїв НКС адаптувалися до пандемії шляхом розробки онлайн-методів практикування, розвитку, передачі та охорони НКС. Загалом, такі методи підмінюють безпосередню взаємодію як основу життєздатності НКС. А чи є нові універсальні способи підтримки життєздатності НКС, незалежно від конкретної ситуації? Які проблеми та можливості переходу НКС у цифровий вимір сьогодні та в близькому майбутньому?
Найбільший відсоток (приблизно 40%) відповідей на заклик ЮНЕСКО поділитися досвідом у контексті пандемії Covid-19 надали недержавні організації. Чи можна це сприймати як тенденцію до помітнішої присутності громадських організацій серед основних суб’єктів, що беруть участь у роботі Конвенції в міжнародному масштабі? Чи відбувається подібне на регіональному, національному та місцевому рівнях? Чи сприяла така надзвичайна ситуація кращій співпраці між громадами НКС, громадськими організаціями та урядами?
