14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського письменника, майстра соціально-психологічної прози, новеліста, Василя Семеновича Стефаника.
14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського письменника, майстра соціально-психологічної прози, новеліста, Василя Семеновича Стефаника.
Все було у його житті – і австрійський парламент, і ЗУНР, УНР, Софійській майдан та Акт Злуки, дружба з великими сучасниками, служіння людям, непересічна літературна праця, і забуття, і слава. Згадуймо й ми, нащадки, про нього частіше, густіше, захопливіше.
? 1890-1892 був виключений з гімназії у Коломиї «за політику». Сьомий і восьмий клас закінчує у Дрогобичі, де знайомиться з І.Франком.
? Навчався на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові.
?1904 році одружується з Ольгою Гаморак, живе з дружиною і синами у с. Стецеві, через 10 років дружина помирає.
? В 1908 році селяни обирають його послом від радикальної партії до австрійського парламенту; 10 років перебуває у Відні, захищаючи селян.
?Довідавшись, що уряд УРСР позбавив митця пенсії, митрополит А.Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію. Стефаник попросив касира, щоб той видав йому назначену суму дрібними монетами. Касир це зробив. З великою торбою копійок письменник прийшов і роздав всю свою пенсію, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ жертв голодомору на Україні 1933 року…
До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.
«Їхав дорогою поміж полями на бриці міхів. Пшениці і жита, як золоті і срібні гаї, під легким вітром до себе клонилися. По золоті і по сріблі плавали легенькі чорні хмарки, як тонка шовкова сіть. Море сонця у морю безмежних ланів. Земля під колоссям лящіла, співала, СЛОВАМИ ГОВОРИЛА». («Палій», 1900 рік)
Так написати міг лише Василь Стефаник.